У казках, коли виє вовк, селяни замикають двері. Вони з тривогою спостерігають за блиском жовтих очей у темряві. Проте дехто каже, що голос мисливської зграї можна почути як дику, неприборкану магію.

Протягом сотень років вовки були правителями Єллоустоуну. Вони обходили свою територію, невтомно слідуючи за оленями вапіті. Але з часом сюди прийшли люди і почали вбивати людей. Вовчі сліди зникли безслідно. Замовкли лементи цуценят, які вчаться плавати в річках і струмках.

Коли вовки, вбиті браконьєрами, мисливцями та фермерами, зникли з національного парку, популяція оленів вапіті надзвичайно зросла та загрожувала багатьом видам рослин. Деякі птахи відлетіли в пошуках нових місць проживання. Навіть ведмеді голодували. На щастя, завдяки рішучості та наполегливості екологів була створена система реінтродукції виду, і взимку 1995 року півтора десятка канадських вовків знайшли дорогу до Єллоустоуну. Кетрін Барр, яка розповідає про їхню долю, захоплююче розповідає про взаємозалежність у світі природи. Це доводить, що хижаки необхідні в екосистемі, і показує, як люди (через невігластво, егоїзм чи страх) порушують крихкий баланс планети.