Я нічого не бачив, нічого не чув.

Щороку внаслідок насильства в польських домівках гине 20-40 дітей, це якби щороку один клас зникав зі школи!

Kacper, прожила 3 роки, прожила 3 роки. 5 Леон, прожив 5 років, прожив 3 роки, прожив 6 років. Оскар, прожив 4 роки. Вони загинули від рук матерів, батьків і опікунів. дорослі.

Це невидимі й нечувані герої репортажу Магди та Пйотра. Лише кілька з тисяч дітей, які стали жертвами насильства у власних домівках. Звичайно, це лише частина даних про насильство, які набули розголосу в ЗМІ. Більшість дітей страждають мовчки.

У своїх репортажах автори висловлюють також експертів і спеціалістів, які щоденно стикаються з випадками насильства над дітьми. Їхні розмови розкривають схему функціонування, яка призводить до трагедії.

Брак компетентності, бідність, розлади, залежності, дитячі травми. Крім того, неефективні нормативні акти та бездіяльність посадовців, соціальних працівників та служб, які зобов’язані захищати дітей.

Повторюваність і схема відмінків дозволяють випереджати рух. І тільки від нас залежить, чи зробимо ми це.

Звіт Магди та Пьотра є важливим голосом у дискусії про насильство.

Діти, які постраждали, ніколи не забувають того, що сталося. Травма повертається, тіло пам'ятає. Назавжди.

"Каміль кілька разів тікав з дому. Поліція: нічого страшного не сталося. Каміль не отримав необхідної медичної допомоги. Сімейний суд: нічого страшного не сталося. Каміль пішов до школи з нелікованою, зламаною рукою та іншими травмами на обличчі. Школа: Нічого поганого не відбувалося.Соціальна допомога не відбувалася.Каміль не відбувався нічого поганого на поверсі, де його мама, її дядько, тітка та інші діти жили: 8 травня 2023 року не сталося нічого страшного.